ОБЛАСНА ВИСТАВКА СТАРОВИННИХ ВИШИВАНОК КИЇВЩИНИ

«ВИШИВАНКА – КОД НАЦІЇ»

З давніх-давен у кожній українській домівці вишивали від маленької дівчинки до жінок похилого віку, адже усі щиро вірили, що кожен візерунок на вишиванці, рушнику, серветці – це реальний, дієвий оберіг і справжній генетичний код нації. Вишиванка — це не тільки прадавня частина гардероба нашого народу, вона була і є надважливою річчю для кожного українця, що передавалась нащадкам та служила оберегом для його власника. Українська вишита сорочка має глибоке значення і зараз виконує важливу роль – боротьба проти агресора. Сьогодні, коли українці у пекельній боротьбі виборюють своє право на існування, вишиванка стала яскравим символом України, впізнаваним у всьому світі. Ми милуємось старовинною вишиванкою і одразу задаємо собі питання: "Хто її вишивав, в якому році і яка історія цієї вишиванки?".

І тому, Київський обласний центр творчості, розпочинає Обласну виставку старовинних вишиванок Київщини «Вишиванка – код нації».

Презентуємо старовинну вишиванку Ставищенської територіальної громади. Реліквією родини Ловигіних з с.Розумниця є домоткана плахта та домоткана вишита сорочка, зберігає Ловигіна Тетяна Андріївна, яка працює завідувачкою Розумницького СБК. Родина Ловигіних полюбляє співати, в’язати, готувати та дуже почитують давні традиції та звичаї. Плахту та сорочку вишила її прабабуся Коломієць Ганна у 1893-1895 році (на жаль точна дата невідома), яку передала своїй доньці Фросині (бабусі Тетяні), далі перейшла мамі Тетяни - Надії. Пані Тетяна говорить: "Мама подарувала сорочку мені, нашій сорочці уже сто тридцять років, вона передається у спадок по жіночій лінії".

Давня жіноча сорочка, яка датується кінцем ХІХ ст. – початком ХХ ст., належала Лободі Ганні Микитівні, 1883 року народження, із села Рокитне Яготинської ТГ. Сорочку жінці вишила мати або бабуся. Нині річ зберігається в онуки Онищенко Ніни Миколаївни, жительки села Кулябівка Яготинської ТГ.

Сорочка зшита з трьох полотнищ по 50 сантиметрів тонкого домотканого конопляного полотна та вишита технікою «мережка через чисницю з настилом і прутиком» білою ниткою.

Вишивка зображена на подолі сорочки та на уставці, до якої пришито, густо зібраними та фігурно викладеними пухлинами, рукав.

Пави жар-птиці, які вишиті на сорочці, символізують теплоту сімейного життя. На подолі вишито S-мотиви («вужі», «ключі», «чешки») – це знак важких земних вод, материнської вологи Землі, та «повну рожу» – восьмипроменеву рожу зірку, яка позначає Сонце, Бога, Зірку під якою народились. Ці символи, вважається, оберігають енергетику людини від негативних впливів.

Ймовірно, ця сорочка була весільною.

Миронівська територіальна громада презентує вишиті старовинні сорочки своєї громади. Перша вишита жіноча сорочка, власницею є Фесенко Оксана Миколаївна, місто Миронівка. Матеріал виробу – бавовняне полотно, конопляна вставка, виконано в техніці шиття, ручна вишивка. Час побутування та створення перша половина XX ст. Вишита бавовняна сорочка монохромна, має 120 см всієї своєї довжини. Техніка вишивки – хрестик звичайний. Колорит ниток – червоний (символізує любов до людини, до життя, енергії сонця, радості) та чорний (багатство та родючість (зрідка – скорбота), також цей колір збільшує інтенсивність хроматичного кольору, поруч з яким знаходиться). Має довгі рукава-ліхтарики з манжетами. Зверху, над плечами сорочки, вишито горизонтально рослинний орнамент – квіти з листочками, (квіти, гілки та листя відображають чистоту і процвітання роду) середина квітки червона, стебло та листки чорні. Відразу після орнаменту, навколо руки, вишито чорними та червоними нитками стрічкову вставку, що утворює круговий зигзаг довкола рукава, саме такий вид орнаменту притаманний районам Київщини. Після стрічкової вишивки, наявна горизонтальна вишивка квітів. Також присутня вишивка з квітковим орнаментом навкруги горловини. Сама горловина зібрана в збірку, має невеликий розріз до низу, що супроводжується вшитою із вишивкою бавовняною вставкою до низу, на якій присутній ідентичний рослинний орнамент, що наявний і на самій горловині. Сам конопляний поділ сорочки має стрічкову рослинну вишивку навколо всієї сорочки, під рослинним орнаментом вишита із жовтих ниток стрічкова лінія навкруги сорочки. Друга вишита жіноча сорочка, власниця Дмитренко Катерина Семенівна, с. Шандра, Миронівська громада, Обухівського району, Київської області. Час побутування та створення перша половина XX ст. Матеріал виробу – бавовняне полотно, виконано в техніці шиття, ручна вишивка. Дана вишита бавовняна сорочка має 123 см всієї своєї довжини. Техніка вишивки – хрестик звичайний. Колір ниток – червоний (символізує любов до людини, до життя, енергії сонця, радості) та сірий (Сірий – це контур, це межа. Він збільшує інтенсивність хроматичного кольору, поруч з яким знаходиться). Має довгі рукава-ліхтарики з манжетами, на яких вишитий орнамент – виноградна лоза, що символізує радість, красу, створення сім’ї, такий мотив вишивки притаманний саме районам Київщини. Також виконана вишивка квітів на манжетах рукавів, та такий же орнамент на низу самої сорочки, що несе в собі символіку чистоти і процвітання роду. Навкруги горловини обшито нитками хвилеподібний орнамент, та присутній маленький ґудзик, що слугує застібкою. Вниз від горловини вишитий квітковий орнамент стрічкою вниз. Третя вишита жіноча сорочка, власниця Крицька Ганна, м.Миронівка, Обухівського району Київської області. Час створення та побутування перша половина XX ст. Матеріал виробу – бавовняне полотно, виконано в техніці шиття, ручна вишивка. Вишита сорочка має 116 см всієї довжини. Монохромна - білого кольору, має довгі рукави в кінці на резинці з розкритою горловиною. Техніка вишивки – хрестик звичайний, колорит чорно-червоний таа синій (червоний-символізує любов до людини, до життя, енергії сонця, радості, чорний – багатство, родючість, синій – символ неба води та душевного спокою). Орнамент вишивки – рослинний (квіти). Орнамент розташований на обох рукавах сорочки (нижче плеча) та в самому низу виробу. Власниця даної вишитої сорочки Крицька Ганна одягала сорочку на своє весілля. Сам весільний наряд складався ще з атласної керсетки (жіноча безрукавка) та спідниці. У кишені керсетки збереглися речі власниці - монета «20 копеек» 1961 р., металева обручка із листковим гравіюванням та 4 зерна насіння соняшника і 10 зернят насіння гарбуза.

Узинська територіальної громад представила свою історію старовинної вишиванки, яку вишивала Іванівська майстриня Мотря ще в дівоцтві, у 1920-х роках. У цій сорочці вона виходила заміж у Йосипівку за вдівця Андрія Горового. Він мав трьох дітей. Сукня до підлоги з мережкою на подолі, на грудях та шиї. Рукава багато прикрашені чорно-червоними маками. Наступною нареченою у цьому обрядовому вбранні у Васильові була вже Мотрина пасербиця - Катерина Козолій. Мачуха подарувала їй свій скарб зі скрині, коли названа дочка повернулася з Німеччини, де була остарбайтеркою у Другу світову війну.Третє покоління, яке берегло бабину сорочку - Ангеліна Олексієнко, учасниця фольклорного гурту «Василиха». Співунка розповідає про життєдайну й благотворну силу виробу. Саме тому вона порадила одягти наряд ведучій фестивалю народної творчості «Етнопростір Узинської громади» на День незалежності України у 2021 році. Символічно. І тільки з цієї нагоди сукню вперше зафіксували на фото. Вишиванка несе в собі дух століття, всю силу й незламність наших предків.

Весь жаркий концертний день у ній було затишно і комфортно. Жодної втоми й піднесений настрій - розповідає Тетяна Білик. Відтоді у цьому вбранні вона проводить обрядові заходи в Будинку культури Васильова. – У цій сорочці відсвяткую й перемогу над «руzzькім міром»!

Славутич – наймолодше місто України (засноване у 1988 році), що географічно розташоване на території Чернігівської області, але адміністративно належить до Київської області.

Славутська громада представляє весільне вбрання, створеною майстринею Василенко Параскою Федорівною, с. Корогод Чорнобильського р-ну Київської обл. (с 1987 р. с.Новий Карогод Бородянського р-ну Київської обл.), працювала свинаркою та ланковою. Вбрання виготовлене орієнтовано 1937-1938 р.р.

Зберігається в онучки Бельченко Крістини Юріївни (м.Славутич).

Семиполківський ліцей Калитянської ТГ зберігає у краєзнавчому музеї сорочку 1870-1880 р.р. ХІХ ст. невідомої майстрині з Черкащини м. Шпола.Вишиванка передана жителькою с.Семиполки Чалою Наталією Григорівною у 1997 р.

Костюм належав її прабабці її бабусі. Передавався із покоління в покоління по жіночій лінії. Потрапив наряд в Семиполки з переїздом в село родини Чалих. Зараз зберігається в музеї ліцею.

Майстриня Шуревська Галина Марківна з села Морівськ Чернігівської області Козелецького району була вишита у віці 12-15 років на вечорницях. У подальшому житті власниця вишиванки одягала її на своє сватання та відвідування церкви.

Передала жителька с. Семиполки, Музиченко Антоніна Петрівна до шкільного краєзнавчого музею у 1994 р.

Медвинська громада презентує старовинну вишиванку з якою пов'язана дуже цікава історія.

22 травня виповниться 100 років з дня народження авторки цієї чудової вишиванки – Поліни Миколаївни Сіроштан. Зовсім юною 16-річною дівчиною вишивала вона цю полотняну сорочку. Адже це був її посаг, який дбайливо вишивала і збирала вона на своє майбутнє щасливе життя. Але не так сталося, як мріялось. Гітлерівські війська чорною хмарою посунули на нашу землю, розпочалися жорстокі криваві бої. Фашистські війська, захопивши українську землю, почали встановлювати свій, окупаційний режим. Серед десятків тисяч юнаків і дівчат, Поліну було примусово забрано до Німеччини, де вона тяжко працювала на заводі. Повернулася додому, а її мама всі ці роки зберігала всі вишиванки, створені донечкою. Пройшли роки, з’явилася своя родина, згодом виросли двоє синів. Сорочки і рушники, вишиті мамою, перейшли у спадок до молодшого сина. Ця сорочка з досить рідкісним візерунком «виноградне гроно» на великі свята одягається в родині, зберігаючи тепло і затишок маминих рук та унікальну спадщину минулих поколінь.

На фото: науковий співробітник музею історії Києва Катерина Сіроштан - дружина сина Поліни Сіроштан авторки вишиванки.

Працівники Красилівської сільської бібліотеки КЗ Калинівської селищної ради «Центр культури та дозвілля», до Обласної виставки старовинних вишиванок розповідають про майстринь с. Красилівки, які вишивали на початку XX століття для своїх дочок, які передавалися з покоління в покоління і зберігаються до сьогодення.

Лобко Агафія Марківна 1903 р.н. Вишивала для дочки Мотрони Андріївни в 1938-1939 р.р. Мотрона виходила в ній заміж. Вишиванка перейшла до найменшої дочки Катерини. Пізніше всі внучки в родині, а їх було 7, одягали перед весіллям коли закликали. Також, вишиванку одягали дівчата -наречених села Красилівки на своє весілля(коли закликали). Зараз вишиванка зберігається у правнучки Альони Дмитрівни. Менжега Ксенія Юхимівна 1930 р.н. Вишивала у 1948 р. Любила вишивати рушники й одяг. Зберігається у дочки Менжеги Галини Анатоліївни. Уляна вишивала у 1950 р. Вдягалася на свята. Зберігається у дочки Міщенко Наталії Григорівни. Якубовська Пелагея Андріївна 1914 р.н. у 1934 р. вишивала. Передалася у спадок онуці Тетяні. Сорочка була весілля села Красилівки. Зараз вишиванка знаходиться в онуки Тетяни Вікторівни. Степаненко Ганна Павлівна 1913 р.н. Вишивала у 1935 р. для дочок, які виходили в ній заміж. Пізніше онучки закликали у ній на весілля, вдягали коли готували вечорниці. Вишиванка знаходиться в дочки Лизогуб Любові Артемівни.Ганна Феофанівна 1914 р.н. шила сорочку в 1982, але полотно з мереживом було зроблено набагато раніше і зберігалось у скрині. Тканина - полотно з конопель. Зберігається у онучки Галини Станіславівни. Лобко Ганна Іванівна 1912 р.н. Вишивала у 1935 р. Вдягалася на свята. Пізніше онучки одягали на весілля, як були дружками нареченої, а потім і самі у цих сорочках були нареченими. Зараз зберігається в онуки Міщенко Любові Василівни. Лобко Марія Іванівна 1915 р.н. сестра Ганни Іванівни. Вишивала у 1940 р. Зберігається в онуки Міщенко Л. В.Ганна Прокопівна 1916 р.н. Вишивала у 1933 р. вийшла у ній заміж. Потім вишиванка перейшла дочці Мотроні Дмитрівні, вона теж виходила в ній заміж. в цій сорочці закликали на свої весілля. Зараз вишиванка знаходиться в дочки Мотрони Дмитрівни.